Д. с.-г. н. Шувар
І.А., к. с.-г. н. Мазур І.Б., Назар М. Ю.,* Шувар Б.І.**
Львівський державний
аграрний університет, *Львівський центр "Облдержродючість”, ** Львівський ДАУ, Україна
БІОЛОГІЗАЦІЯ ЗЕМЛЕРОБСТВА
– НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ПРОДОВОЛЬЧОЇ І
ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Внаслідок цілеспрямованих дій людства впродовж багатьох
поколінь утворилася нова складова біосфери – агросфера, до складу якої входять
всі типи агроландшафтів, агробіоценозів і агроекосистем. Тому агросфері
притаманні особливі закономірності внутрішнього розвитку, що є результатом взаємодії
різних природних і соціально-економічних чинників. Агросфера є водночас як природничою,
так і соціальною категорією.
Проблема біологізації аграрного виробництва, як невід’ємної
складової агросфери, в нашій країні ще донедавна
розглядалася тільки з позицій екологічно безпечного використання, насамперед,
засобів хімізації. За сучасних соціально-економічних умов значно зростає роль
біологічних факторів.
В Україні
здійснюється вимушений, стихійний перехід на біологічне землеробство з недотриманням
основних його принципів: досягнення бездефіцитного балансу органічної речовини
і біогенних елементів, дотримання науково обґрунтованих сівозмін,
ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту, інтенсифікації використання
біологічного азоту, ефективного контролю рівня забур’яненості, ступеня ураження
хворобами та шкідниками. За таких умов виснажуються ґрунти і погіршуються їхні
фізико-хімічні властивості, зменшується продуктивність агроекосистем і
погіршується якість продукції [1].
Аграрними
науковими установами України встановлено, що біологічне землеробство забезпечує
задовільну продуктивність агрофітоценозу і економічну ефективність тільки за
оптимальних параметрів родючості ґрунту, у тому числі агрофізичних,
фізико-хімічних і агрохімічних показників. Біологізація землеробства має
здійснюватись тільки при бездефіцитному, а краще позитивному балансі органічної
речовини та біогенних елементів, що можливо досягти лише при застосуванні
оптимальних доз органічних, мінеральних добрив і хімічних меліорантів.
Процес
біологізації землеробства пов’язаний із впровадженням науково обґрунтованої
структури посівних площ і сівозмін, застосуванням усіх ресурсів органічних
добрив – гній, нетоварна частка врожаю (солома зернових і зернобобових,
подрібнені стебла соняшнику, кукурудзи, сорго, гичка тощо), а також післяжнивні
посіви сидератів, оптимального співвідношення вуглецю до азоту в системах
удобрення для запобігання непродуктивним втратам органічної речовини та зменшенню
емісії СО2 у повітря.
Без дотримання цих умов, як правило, за короткий період часу створюється
різко від’ємний баланс гумусу, фосфору та калію з наступним стрімким зменшенням
родючості ґрунту і, як наслідок, урожаю майже всіх культур.
Усвідомлення зростаючої екологічної загрози внаслідок
інтенсивного ведення землеробства стимулювало розробку альтернативних моделей
землеробства, які краще відповідали б життєвим інтересам суспільства. Одним із
засновників ідеології нових форм ведення сільського господарства був японський
філософ Мокиши Окада (1882-1955), який вважав, що сільське господарство має
вирішувати такі завдання [2]:
Ø
пропонувати продукти харчування, що не тільки підтримують
життєдіяльність, а й поліпшують здоров’я людей;
Ø
бути економічно вигідним для виробника і споживача;
Ø
виробляти продукти в кількості, достатньої для
задоволення потреб зростаючого народонаселення;
Ø
не порушувати біологічної рівноваги в природі, бути
екологічно безпечним;
Ø
використовувати досить прості, стабільні і доступні
методи та засоби ведення господарства.
Трансформаційні зміни в економіці й суспільстві України
вимагають проведення радикальних змін в аграрній сфері економіки [2,4] із
широким залученням інвестицій:
·
підготовка і перепідготовка кадрів в галузі
якості продукції АПК;
·
приведення Національної нормативно-правової бази в АПК у
відповідність до стандартів СОТ та ЄС;
·
здійснення соціально-економічних перетворень на селі,
перебудову земельних і майнових відносин власності, створення багатоукладної
економіки;
·
формування економічної збалансованості аграрного
виробництва у регіонах з урахуванням їхнього природно-ресурсного потенціалу,
раціонального використання природно-економічних умов, дотримання норм
екологічної безпеки у процесі реформування структурних комплексів і розміщення
нових виробництв;
·
впровадження адаптивних екологічно прогресивних технологій,
реалізацію заходів з підвищення родючості ґрунтів;
·
постійне збільшення обсягів виробництва високоякісних
продовольчих продуктів, якісну зміну структури харчування населення,
підвищення калорійності продукції;
·
пришвидшений розвиток й модернізацію переробної сфери,
зменшення втрат продукції;
·
екологічна паспортизація
сільськогосподарських угідь;
·
вихід української екологічно чистої сільськогосподарської
продукції на зовнішні ринки;
·
організація системи ведення екологічно безпечного
сільськогосподарського виробництва та отримання якісних сільськогосподарських
та харчових продуктів відповідно до вимог стандартів СОТ і директив ЄС;
·
створення системи заохочення виробництва якісної
сільськогосподарської продукції в Україні та організації її жорсткого контролю
і моніторингу.
Про доцільність
провадження біологічного землеробства на темно-сірих опідзолених ґрунтах
західного Лісостепу України свідчать результати багаторічних досліджень кафедри
загального землеробства Львівського ДАУ. Так, продуктивність польової сівозміни
за традиційного землеробства у середньому за 10 років становила 65,1 ц/га к.о.
і 5,43 ц/га перетравного протеїну; за біологічного (внесення гною, використання
соломи злакових культур, сидерату, стартових доз мінеральних добрив) відповідно – 61,3 і 5,25 ц/га.
Біологізація
землеробства сприяла поліпшенню агрофізичних і агрохімічних показників
родючості ґрунту, зменшенню забур’яненості посівів на 25-40% та кількості
шкідників сільськогосподарських культур, посиленню біологічної активності
ґрунту на 6,5-7,5%, зменшенню вмісту нітратів у сільськогосподарській продукції
на 10-12% порівняно з продукцією, яку вирощено за традиційною технологією.
Біологічні принципи ведення землеробства успішно впроваджуються у господарствах
західного регіону України [1,6].
У великих містах України вже існує категорія людей (до 5%
населення), які мають мотивацію до споживання органічних продуктів і готові
платити за них вищу (на 40-50%) ціну. Ця група споживачів створює початкову
нішу для органічної продукції в Україні, а отже для формування внутрішнього
ринку такої продукції у майбутньому.
Станом на початок 2004 року в Україні налічувалося 69
сертифікованих органічних господарств, а площа сільськогосподарських угідь під
органічним виробництвом становила 239,5 тис. га. За цим показником Україна посіла
16 місце в світі серед більш ніж 100 країн. Господарства такого типу розташовані
в південному регіоні України (Одеська та Херсонська області), в західній частині
України (Чернівецька, Тернопільська і Львівська області), а також на Полтавщині.
[5].
Технології біологічного землеробства стрімко
поширюються в усьому світі. Так, лише в країнах ЄС кількість так званих “органічних”
господарств за 15 років зросла більш ніж у 20 разів. Очікується, що до
2010 року в Європі під біологічне землеробство використовуватимуться до 30%
сільськогосподарських земель.
Ринки органічної сільськогосподарської продукції та
харчових продуктів вже діють в багатьох країнах світу, передусім у США та ЄС,
де створена й успішно функціонує відповідна інфраструктура сертифікації,
маркетингу та реалізації органічних продуктів. У США майже 40% американців
споживають органічну продукцію [3].
Отже, процеси біологізації
землеробства сприяють поліпшенню умов живлення культурних рослин, родючості
ґрунту, якості продукції, збільшенню продуктивності ріллі, позитивно впливають
на стан довкілля.
Література:
1. Агроекологічні
основи високоефективного вирощування польових культур у
сівозмінах біологічного землеробства: Рекомендації /за
ред. І. А. Шувара - Львів: Українські технології,
2003. - 36 с.
2. IFOAM
Basic Standards (approved by the IFOAM General Assembly, Victoria, Canada,
August 2002). Інтернет-ресурс: www.ifoam.org.
3.
M. Yussefi and H.Willer The World of Organic Agriculture
2003: Statistics and Future Prospects. Інтернет-ресурс: www.ifoam.org.
4. Впровадження принципів
сталого розвитку України на основі розробки еколого-економічної моделі розвитку
сировинної галузі та збереження біоресурсів України в сучасних умовах /Звіт
Проекту ПРООН „Програма сприяння сталому розвитку в Україні” - Інтернет-ресурс:
http://www.undpsust.kiev.ua/Docs1u.htm.
5.
Милованов Є. Тенденції розвитку ринку української органічної
продукції // Матеріали науково-практичного семінару „Сучасні тенденції виробництва
та маркетингу органічної продукції”, Львів, 31 березня 2004 р.- C. 37-42.
6. Шувар І.А. Біологічне
землеробство на шляху удосконалення енергетичної системи „грунт-добрива-рослина” //Сільський господар.- 2005. - №7-8. – С. 23-25.