Д. с.-г. н. Шувар І.А., к. с.-г. н. Мазур І.Б., Назар М. Ю.,* Шувар Б.І.**

Львівський державний аграрний університет, *Львівський центр "Облдержродючість”, ** Львівський ДАУ, Україна

БІОЛОГІЗАЦІЯ ЗЕМЛЕРОБСТВА –  НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ПРОДОВОЛЬЧОЇ І ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

 

Внаслідок цілеспрямованих дій людства впродовж багатьох поколінь утворилася нова складова біосфери – агросфера, до складу якої входять всі типи агроландшафтів, агробіоценозів і агроекосистем. Тому агросфері притаманні особливі закономірності внутрішнього розвитку, що є результатом взаємодії різних природних і соціально-економічних чинників. Агросфера є водночас як природничою, так і соціальною категорією.

Про­блема біологізації аграрного виробництва, як невід’ємної складової агросфери,  в нашій країні ще донедавна роз­глядалася тільки з позицій екологічно безпечного викорис­тання, насамперед, засобів хімізації. За сучасних соціально-економічних умов значно зростає роль біологічних факторів.

В Україні здійснюється вимушений, сти­хійний перехід на біологічне землеробство з недотриманням основних його принципів: досягнення бездефі­цитного балансу органічної речовини і біогенних елементів, дотримання науково обґрунтованих сівозмін, ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту, інтенсифікації використання біологічного азоту, ефективного контролю рівня забур’яненості, ступеня ураження хво­робами та шкідниками. За таких умов виснажуються ґрунти і погіршуються їхні фізико-хімічні властивості, зменшується продуктивність агроекосистем і погіршується якість  продукції [1].

Аграрними науковими установами України встановлено, що біологічне землеробство забезпечує задовільну продуктивність агрофітоценозу і економічну ефективність тільки за оптимальних параметрів родючості ґрунту, у тому числі агрофізичних, фізико-хімічних і агрохімічних показників. Біологізація землеробства має здійснюватись тільки при бездефіцитному, а краще позитивному балансі органічної ре­човини та біогенних елементів, що можливо досягти лише при застосу­ванні оптимальних доз органічних, мінеральних добрив і хі­мічних меліорантів.

Процес біологізації землеробства пов’язаний із впровадженням науково обґрунтованої структури посівних площ і сівоз­мін, застосуванням усіх ресурсів органічних добрив – гній, нетоварна частка врожаю (солома зернових і зернобобових, подрібнені стебла соняшнику, кукурудзи, сорго, гичка тощо), а також післяжнивні посіви сидератів, оптимального співвідношення вуглецю до азоту в системах удобрення для запобігання непродуктивним втратам органічної речовини та зменшенню емісії СО2 у повітря.

Без дотримання цих умов, як правило, за короткий період часу створюється різко від’ємний баланс гу­мусу, фосфору та калію з наступним стрімким зменшенням родю­чості ґрунту і, як наслідок, урожаю майже всіх культур.

Усвідомлення зростаючої екологічної загрози внаслідок інтенсивного ведення землеробства стимулювало розробку альтернативних моделей землеробства, які краще відповідали б життєвим інтересам суспільства. Одним із засновників ідеології нових форм ведення сільського господарства був японський філософ Мокиши Окада (1882-1955), який вважав, що сільське господарство має вирішувати такі завдання [2]:

Ø     пропонувати продукти харчування, що не тільки підтримують життєдіяльність, а й поліпшують здоров’я людей;

Ø     бути економічно вигідним для виробника і споживача;

Ø     виробляти продукти в кількості, достатньої для задоволення потреб зростаючого народонаселення;

Ø     не порушувати біологічної рівноваги в природі, бути екологічно безпечним;

Ø     використовувати досить прості, стабільні і доступні методи та засоби ведення господарства.

Трансформаційні зміни в економіці й суспільстві України вимагають проведення радикальних змін в аграрній сфері економіки [2,4] із широким залученням інвестицій:

·        підготовка і перепідготовка кадрів в галузі якості продукції АПК;

·        приведення Національної нормативно-правової бази в АПК у відповідність до стандартів СОТ та ЄС;

·        здійснення соціально-економічних перетворень на селі, перебудову земельних і майнових відносин власності, створення багатоукладної економіки;

·        формування економічної збалансованості аграрного виробництва у регіонах з урахуванням їхнього природно-ресурсного потенціалу, раціонального використання природно-економічних умов, дотримання норм екологічної безпеки у процесі реформування структурних комплексів і розміщення нових виробництв;

·        впровадження адаптивних екологічно прогресивних технологій, реалізацію заходів з підвищення родючості ґрунтів;

·        постійне збільшення обсягів виробництва високоякісних продовольчих продук­тів, якісну зміну структури харчування населення, підвищення калорійності продукції;

·        пришвидшений розвиток й модернізацію переробної сфери, зменшення втрат продукції;

·        екологічна паспортизація сільськогосподарських угідь;

·        вихід української екологічно чистої сільськогосподарської продукції на зовнішні ринки;

·        організація системи ведення екологічно безпечного сільськогосподарського виробництва та отримання якісних сільськогосподарських та харчових продуктів відповідно до вимог стандартів СОТ і директив ЄС;

·        створення системи заохочення виробництва якісної сільськогосподарської продукції в Україні та організації її жорсткого контролю і моніторингу.

Про доцільність провадження біологічного землеробства на темно-сірих опідзолених ґрунтах західного Лісостепу України свідчать результати багаторічних досліджень кафедри загального землеробства Львівського ДАУ. Так, продуктивність польової сівозміни за традиційного землеробства у середньому за 10 років становила 65,1 ц/га к.о. і 5,43 ц/га перетравного протеїну; за біологічного (внесення гною, використання соломи злакових культур, сидерату, стартових доз мінеральних добрив)  відповідно – 61,3 і 5,25 ц/га.

Біологізація землеробства сприяла поліпшенню агрофізичних і агрохімічних показників родючості ґрунту, зменшенню забур’яненості посівів на 25-40% та кількості шкідників сільськогосподарських культур, посиленню біологічної активності ґрунту на 6,5-7,5%, зменшенню вмісту нітратів у сільськогосподарській продукції на 10-12% порівняно з продукцією, яку вирощено за традиційною технологією. Біологічні принципи ведення землеробства успішно впроваджуються у господарствах західного регіону України [1,6].

 У великих містах України вже існує категорія людей (до 5% населення), які мають мотивацію до споживання органічних продуктів і готові платити за них вищу (на 40-50%) ціну. Ця група споживачів створює початкову нішу для органічної продукції в Україні, а отже для формування внутрішнього ринку такої продукції у майбутньому.

Станом на початок 2004 року в Україні налічувалося 69 сертифікованих органічних господарств, а площа сільськогосподарських угідь під органічним виробництвом становила 239,5 тис. га. За цим показником Україна посіла 16 місце в світі серед більш ніж 100 країн. Господарства такого типу розташовані в південному регіоні України (Одеська та Херсонська області), в західній частині України (Чернівецька, Тернопільська і Львівська області), а також на Полтавщині. [5].

Технології біологічного землеробства стрімко поширюються в усьому світі. Так, лише в країнах ЄС кількість так званих “органічних” господарств за 15 років зросла більш ніж у 20 разів. Очікується, що до 2010 року в Європі під біологічне землеробство використовуватимуться до 30% сільськогосподарських земель.

Ринки органічної сільськогосподарської продукції та харчових продуктів вже діють в багатьох країнах світу, передусім у США та ЄС, де створена й успішно функціонує відповідна інфраструктура сертифікації, маркетингу та реалізації органічних продуктів. У США майже 40% американців споживають органічну продукцію [3].

Отже, процеси біологізації землеробства сприяють поліпшенню умов живлення культурних рослин, родючості ґрунту, якості продукції, збільшенню продуктивності ріллі, позитивно впливають на стан довкілля. 

 

Література:

1.     Агроекологічні основи високоефективного вирощування польових культур у сівозмінах біологічного землеробства: Рекомендації /за ред. І. А. Шувара - Львів:  Українські технології, 2003. - 36 с.

2.     IFOAM Basic Standards (approved by the IFOAM General Assembly, Victoria, Canada, August 2002). Інтернет-ресурс: www.ifoam.org.

3.     M. Yussefi and H.Willer The World of Organic Agriculture 2003: Statistics and Future Prospects. Інтернет-ресурс: www.ifoam.org.

4.     Впровадження принципів сталого розвитку України на основі розробки еколого-економічної моделі розвитку сировинної галузі та збереження біоресурсів України в сучасних умовах /Звіт Проекту ПРООН „Програма сприяння сталому розвитку в Україні” - Інтернет-ресурс: http://www.undpsust.kiev.ua/Docs1u.htm.

5.     Милованов Є. Тенденції розвитку ринку української органічної продукції // Матеріали науково-практичного семінару „Сучасні тенденції виробництва та маркетингу органічної продукції”, Львів, 31 березня 2004 р.- C. 37-42.

6.     Шувар І.А. Біологічне землеробство на шляху удосконалення енергетичної системи „грунт-добрива-рослина” //Сільський господар.- 2005. - №7-8. – С. 23-25.